Коротко: В рамках культурного фестивалю в Софії Київській кілька відомих дипломатів, дисидентів, письменників і гуманітаних працівників обговорили ключові досягнення і проблеми України. На їхню думку, корупція – не настільки критична проблема, як здається, а технічні досягнення і здатність до спротиву – значно більші, ніж ми здатні оцінити
24 серпня Україна святкує День Незалежності. Цього року це майже ювілей — українській незалежності 35 років, хоча правильно казати про відновлення незалежності, адже історія її державності сягає ще часів Київської Русі, українською називали Козацьку державу її гетьмани та еліта.
До Дня незалежності в Києві відбувся культурний фестиваль «Bouquet Kyiv Stage», у рамках якого в заповіднику «Софія Київська» відбулося кілька дискусій із публічними особами про досягнення та провали, проблеми та перспективи української незалежності.
В дискусіях взяли участь дисидент, політв’язень та колишній народний депутат України Олесь Шевченко, дипломат і екс-посол України у Великій Британії Вадим Пристайко, відомий письменник Андрій Курков, народна депутака і бізнесвумен Кіра Рудик, голова Atlantic Council Пітер Дікенсон та екс-посол України у Франції, США та при ЮНЕСКО Олег Шамшур.
Kyiv Post публікує найголовніше з дискусій.
Історія: як Україна постала у власному сучасному просторі
Дуже важливі речі були сказані про виникнення сучасної України та відновлення її незалежності.
Андрій Курков: «Радянський Союз був орендарем, який не платив комуналку і не платив за оренду. І це закінчилося в 1991-му році.З того часу, в принципі, орендарів нема. Ми всі власники цієї землі, ми всі живемо тут, на території свободи, насправді. І ось цей момент отримання Україною незалежності — це був початок у цьому просторі свободи, в який ми потрапили, який ми самі формували і далі формуємо. Тому що це не прийшло легко, це мало свою ціну, тобто були вбиті журналісти, були напади, була боротьба за свободу преси, за свободу слова і зараз — під час війни, у нас все одно є проблеми, з якими стикаються чи блогери, чи хтось іще, але в принципі ми живемо на території свободи».
Андрій Курков (Фото: Сергій Костеж/Kyiv Post)
Одну з найцікавіших деталей процесу відновлення незалежності відзначив дисидент Олесь Шевченко. В серпні 1991 року більшість у парламенті мала провладна комуністична партія. Без неї проголосувати за незалежність легітимним шляхом і оголосити про вихід з Радянського Союзу було би неможливо.
«Був критичний момент, критична хвилина була, коли частина із нас стала виступати за те, щоб не голосувати зараз за незалежність. Мовляв, спочатку треба розправитися з комуністичною партією, заборонити спочатку комуністичну партію, встановити їм міру відповідальності, і тільки після того, коли ми розправимося остаточно з комуністами в Україні, тоді будемо проголошувати.Слава Богу, що це була менша частина, і нам вдалося їх переконати, що їхня пропозиція не пройде», — зазначив Шевченко.
Advertisement
Олесь Шевченко (Фото: Сергій Костеж/Kyiv Post)
Окремо в обговоренні було зазначено, що 24 серпня 1991 року – це, умовно, «друга» незалежність. Першу було проголошено ще в січні 1918 року, але через агресію комуністів-більшовиків з Росії молода українська держава не вижила.
Андрій Курков: «У мене завжди виникає думка, що ми недостатньо знаємо про ті події, не вчимо якось, ігноруємо той період. Але вся ця історія 1918–1921 років дуже важлива для нас, щоб розуміти, як легко втратити незалежність, маючи, насправді, таке саме вікно історичних можливостей, яке ми мали в 1991 році». Між тим, є така система, коли ці два свята існують поруч – наприклад, у Литві. Є свято відновлення незалежності і є національне свято незалежності 1918 року».
Advertisement
Та найважливіше – це говорити не про минуле, і Україна відбулася саме тому, що політики й народ обрали майбутнє понад привидами минулого.
Вадим Пристайко: «Я закликаю постійно, своїх дипломатів закликав: замість того, щоб намагатися змагатися з Росією, хто кому старший і молодший брат, подивитись у майбутнє і сказати: «Не знаю, що ви там собі думаєте про історію, але майбутнє належить нам».
Advertisement
Вадим Пристайко ((Фото: Сергій Костеж/Kyiv Post))
Про головні досягнення України за 35 років
Це найголовніші роздуми. Тут думки розділилися на те, що українцям вдалося, і на те, що може бути потенціалом у майбутньому.
До позитивного віднесли технічні досягнення, стійкість і живучість української нації, розвиток культурної сфери, відмінної від Росії, а також стрімкий розвиток – швидший, ніж очікувалося.
Олесь Шевченко: «Якщо перша революція, 1991 року, була революцією незалежності, і вона помістила українську державу на геополітичну карту світу як нову, самостійну, незалежну європейську державу, то Помаранчева революція в 2004 році дала нашій нації найголовніше – це свободу слова, якою ми користуємося відтоді й до сьогодні. Революція Гідності 2014 року дала нам абсолютну незалежність, повний розрив із московським імперським центром».
«35 років — це такий вік, коли ти все ще шукаєш, хто ти є, але точно знаєш, ким ти не є, — зазначає Кіра Рудик. — Ми чітко розуміємо, ким ми не є і чого не буде в нашому майбутньому. Але у нас ще йде пошук точок опори і напрямку руху. І у нас вже є розхуміння не лише того, чого хочемо від світу, а того, що ми можемо йому дати. І ми вже постаємо не в ролі прохача, а в ролі сильної держави, яка знає, що може дати світові. І ми маємо говорити з нашими партнерами з цієї позиції. І коли ми приймаємо таку позицію, нам вдається дуже багато на міжнародній арені, в тому числі з тими, хто спочатку не вірив у нас. Ми — країна, яка може забезпечити не лише свою безпеку, а й безпеку великого блоку; ми є країною інновацій і прикладом, як це можна інтегрувати не лише в державний сектор, а й у бізнеси, на які дивиться весь світ. Нам є що показати світу і не мати відчуття меншовартості».
Кіра Рудик (Фото: Сергій Костеж/Kyiv Post)
Пітер Дікінсон: «Історія – це зазвичай історія королів, прем’єр-міністрів та воєначальників, одним словом, людей, що рухають нації вперед. Але якщо дивитися на Україну, тут усе навпаки — це історія багатьох людей, це історія нації, яка колективно вирішує, яким буде її майбутнє. Це видно і по Революції Гідності, і по цій Війні за Незалежність. Всі ці історичні речі просуваються вперед саме українською нацією, і це дуже, дуже незвично. Українці дуже свідомі того, хто вони є, ким вони є, чого вони хочуть. Це дуже помітно. Це хороший фундамент майбутнього».
Пітер Дікінсон (Фото: Сергій Костеж/Kyiv Post)
Андрій Курков: «Можна сказати, що ми стали помітними в культурній сфері за кордоном тільки починаючи з 2014 року, з Євромайдану. Тобто все одно через медіа йде поштовх інтересу до країни, до її культури. Перед тим, в принципі, для багатьох європейців культурна Україна залишалася частиною Російської імперії. І треба ж сказати, що Росія вкладала величезні гроші в промоцію своєї культури. І вона записувала все в свою культуру. Тобто, в принципі, всі знали у Франції, в Італії, всі знали більш-менш відомих сучасних російських письменників, російську класику, яка досі є матеріалом для університетів і так далі. Але з 2014 року, з Євромайдану, виріс політичний інтерес до України. З’явилося розуміння, що Україна – це не Росія».
Корупція і російські впливи. Про проблеми і помилки.
Не менші дискусії викликали й обговорення проблем України. Зокрема, питання корупції, а також надто повільний поступ у розвитку незалежних інституцій після 1991 року. І однією з причин учасники обговорень бачать саме важку радянську спадщину і сильний вплив Росії на Україну навіть після 1991 року.
Олег Шамшур: «Точка неповернення далася нам дуже важко. Якщо порівнювати з нашими друзями в Балтійських країнах, ми не мали двох речей, які мали вони, що зробило їхній шлях не таким болісним. У них на момент відновлення незалежності був консенсус між елітами про пріоритети зовнішньої і внутрішньої політики, і в них були ці еліти. У нас на момент відновлення незалежності наших еліт фактично не було».
Олег Шамшур (Фото: Сергій Костеж/Kyiv Post)
Андрій Курков: «Тепер Україна платить за свою незалежність. І частково платить за те, що політики початку 90-х років не були активними, не займалися створенням по-справжньому незалежної від Росії держави. Не було конкуренції ідеології. Була і до недавнього часу, і зараз конкуренція харизматів, тобто людей, які хочуть сподобатися виборцям. Зараз я сподіваюся, що ця війна змінить нашу політичну структуру».
Олесь Шевченко: «Це було в 1990 році, коли Україна мала суверенітет, і вже ми стали депутатами, але ще радянське КГБ існувало. Вирішили, звичайно ж, у Верховній Раді покласти край існуванню КГБ. Натомість ми повинні створити замість нього СНБУ — Службу національної безпеки України. І от у Верховній Раді виступає генерал-лейтенант Голушко. Він претендує, він висунутий на те, щоб його затвердили, він був головою КГБ в Україні, і щоб його затвердили тепер головою СНБУ. Він одержав більшість голосів... Пройшло два місяці, і він втікає в Москву, вивозить у Москву всі найголовніші секретні документи із цієї новоствореної СНБУ. Я так вважаю, що та помилка дається взнаки й сьогодні. Але не було в нас сили, демократичних сил не вистачало у Верховній Раді, щоб це зробити. А потрібно було зробити, розпустити геть цю КГБшну структуру і створити її заново, щоб туди ніхто не входив із колишніх працівників КГБ чи їхніх родичів…».
Пітер Дікінсон: «Так, корупція присутня в Україні, в дискурсі, в обговореннях, і це впливає на міжнародне сприйняття України, але корупція – це ж не лише українська тема. Корупція є і в країнах-членах ЄС, які стали членами ЄС за останні роки, і навіть у тих, які в ЄС від самого початку. І найголовніше – ми знаємо про корупційні справи в Україні, бо відбуваютсья викриття, бо ми знаємо про них, бо їх викривають і розслідують. Це свідчить про стрімкий розвиток інституцій і громадянського суспільства».
Кіра Рудик: «Хочеться, щоб ми могли, поклавши руку на серце, сказати, що ми передаємо своїм дітям країну в задовільному, стійкому стані. З точки зору державного управління, до цього ще далеко. Але якщо подивитись назад, на шлях, що ми пройшли, то це був шлях від пост-радянського просторру до сильної,європейської держави, поступ якої в ЄС неможливо зупинити».
Інформує kyivpost.com
